НТБ КНУТД

Не секрет, що Київський національний університет технологій та дизайну розташований в одному із найдавніших районів Києва — Печерську. Район, який сповнений історичними, культурними пам’ятками світового та місцевого значення. У дописі розповідаємо про ще одну віднайдену пам’ятку, на цей раз ботанічну.

Нещодавно, ЗМІ оприлюднили рішення   Київської міської ради про оголошення вікового дерева – Дуба Миколи Пимоненка –  ботанічною пам’яткою природи місцевого значення. Про це повідомили в Департаменті захисту довкілля та адаптації до зміни клімату КМДА.

Дерево розташоване на вулиці Сергія Гусовського, 12/7 і знаходиться біля головного корпусу КНУТД з правої сторони. За оцінками фахівців, це дуб звичайний віком понад 300 років, який має значну екологічну, історичну та культурну цінність як складова міської екосистеми Києва. Дослідження дерева проводили науковці Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка, які підтвердили його цінність і належність до вікових дерев.

Свою назву — «Дуб Миколи Пимоненка» дерево отримало від картини українського художника Миколи Пимоненка «Вихід з церкви у Страсний Четвер» (1904 рік), де воно зображено.

 Картина демонструє звичай прихожан нести додому запалену свічку після богослужіння додому та передає атмосферу християнського свята. Робота вражає невимовною колористичною красою, де передано поєднання природного місячного світла і світла, створеного людиною, на перший погляд штучного, а насправді духовного.

На жаль, університетська спільнота не зможе побачити храм Святої Ольги, зображений на картині відомого художника. Святиня знаходилася на розі сучасних вулиць Панаса Мирного та Сергія Гусовського, була освячена у 1835 році на честь київської княгині Ольги. За свідченням краєзнавців, проста прямокутна споруда була збудована у перехідних формах від класицизму до візантійського стилю, з ампірною банею та портиком. У 1885—1886 роках до церкви була прибудована двоярусна дзвіниця. Автором проєкту став відомий київський зодчий Володимир Ніколаєв, що обіймав посаду єпархіального архітектора.

У 1934 році після перенесення столиці з Харкова до Києва, більшовицька влада планувала декілька варіантів розміщення урядового центру та головної площі міста. Як один з варіантів розглядалася також Печерська площа, тож невдовзі церкву закрили. До знесення у 1936 році її приміщення використовували як гуртожиток для робітників заводу «Арсенал».

Пишаємось тим, що маємо можливість працювати і навчатись в історичному місці та закликаємо разом відкривати та зберігати історичну пам'ять міста, країни, народу!

Текст: Людмила КРЕХОВА

Доброю традицією науково-технічної бібліотеки КНУТД є організація та проведення майстер-класу по писанкарству. Ініціатором заходу виступила Первинна профспілкова організація студентів КНУТД та запрошена майстриня — кандидатка філософських наук, доцентка  кафедри сценічного мистецтва і культури, факультету культури і креативних індустрій КНУТД Руслана Множинська.

Для українців писанка — це не просто розфарбоване великоднє яйце, а прадавній символ  всесвіту, магічний оберіг, культурний код. Вона поєднує в собі дохристиянські вірування про зародження світу та християнське розуміння Воскресіння Христа. Візерунки та кольори писанки символізують життя, сонце та весняне відродження.

Майстер-клас розпочався лекцією Руслани Множинської про глибокий зміст писанкарства, історію, традиції, значення символів великодніх писанок, яка супроводжувалась візуальним рядом. Згодом учасники розпочали цікавий та водночас скрупульозний процес розфарбовування писанок.

У читальній залі бібліотеки панувала неймовірна атмосфера світла,  творчості, тихої радості, аромат воскових свічок. Роботи учасниць, а це були студенти різних факультетів університету, вражали своєю індивідуальною неповторністю та щирістю. Ми всі зробили ще один крок до української культури та власної ідентичності.

НТБ КНУТД висловлює щиру подяку:

Кандидатці філософських наук, доцентці  кафедри сценічного мистецтва і культури, факультету ККІ Руслані Множинській

Т. в. о. голови Первинної профспілкової організації студентів КНУТД Анні Комендант.

Книга Артема Чапая «Не народжені для війни» вражає своєю щирістю. З одного боку в наш час важко когось здивувати щирістю – про війну тільки так і можна писати: багато хто має мілітарний досвід, фальш зразу помітна. А з іншого – автор торкається дуже чутливих наразі тем: відношення до війни, готовності стати на захист рідних, ухилянтства, мобілізації… Книга, повна рефлексій і роздумів. Погляд зсередини. Суспільство і так вкрай напружене і знервоване: хтось воює, хтось вже втратив чоловіків і дітей, хтось живе на межі можливостей, в постійній тривозі за рідних у війську, хтось працює на перемогу, волонтерить, а хтось місяцями не виходить з дому… Всі все розуміють, частіше всього не засуджують, але важко зберігати спокій і об’єктивність в нерівних умовах.

Артем Чапай, письменник і журналіст, сорок років свого життя був принциповим пацифістом, захоплювався Сковородою, любив "сковородувати" - подорожувати пішки без особливої мети і розмовляти з простими людьми. Такі ж погляди мала його дружина. Ця єдність лівих ідеалістських переконань наповнювала їхню сім’ю, крім кохання, сенсами і спільним світобаченням. В такому дусі вони і синів своїх виховували. Але ж це було до війни.

«Абстрактний пацифізм – це привілей тих, хто не постає перед екзистенційним вибором і може собі дозволити просто теоретизувати. Бути пацифістом у мирний час – це як бути веганом, поки не їси. Проти бомб і ракет петицію не напишеш. Ненасильницький опір проти Мороку відбуватиметься на тлі загибелі і тортур. У тому числі цивільних».

«Що відбувається всередині людини, яка ніколи й гадки не мала брати до рук зброю? Людини, як тепер кажуть, не народженої для війни? Людини, що роками планувала тікати й ховатися? Чому і як вона змінює свій погляд? Що, що саме відбувається всередині? Уже третій рік – скоро четвертий – в армії я рефлексую про це. Розкручую, розплутую клубок. Але досі розумію не все. Хоча, здавалося б, достатньо подивитись у власну душу».

Коли автор прийняв для себе найважливіше рішення – йти у військо, він боявся сказати про нього дружині і близьким. Боявся, що його не зрозуміють. Проте його дружина знала, що саме так і буде, знали батьки, знали друзі. «Можливо, близькі часом знають тебе краще, ніж ти сам».

«Я чітко пам’ятаю своє головне почуття в перші дні, коли на Україну насувався Морок. Я відчував любов. Всеохопну любов. І солідарність з усіма, кого бачив, і про кого думав.

Потім це почуття розщепилося. На початку здавалося, що ми всі в одному човні. Однак різні люди, природно, почали робити різний екзистенційний вибір. Тепер я мушу силоміць збирати свої почуття любові і солідарності докупи. Якщо не робити свідомого зусилля волі, інстинктивна солідарність обмежується лише тими, хто теж вирішив боротися, приєднатися до Опору».

Артем Чапай відверто пише про свої токсичні почуття до тих, хто залишився в мирному житті «тихенько пересидіти». Бо він ніколи так надовго не розлучався з дітьми, і боявся, що загине, так їх і не побачивши. Це був не страх, і не депресія, це був «болючий пошук справедливості всередині власного суспільства». Автор нікого не засуджує, входить в ситуацію тих, хто не готовий іти воювати, кому не дозволяє здоров’я, або сімейні обставини, але… Але давайте бути чесними: «культурний фронт», «інтелектуальний фронт», «науковий фронт», «економічний фронт»… Це просто виправдання.

«Частіше, ніж хотілося б, доводиться чути думку, ніби «особливим» людям – таким, як письменники чи музиканти, чи … знає хто, - не варто брати безпосередньої участі у війні. Іноді подібне кажуть, наприклад, про журналістів, про спортсменів або інших публічних людей, ну і далі за довгим списком професій – від ІТ до біології.

Я цілком добре сприймаю людей, які чесно кажуть, що бояться смерті. Я сам її дуже боюся. Значно гірше приймати пояснення про те, що хтось вважає себе кориснішим» в інших ролях».

І, звичайно, найважливіше місце в книзі займають розповіді про побратимів, про тих, хто був пліч-о-пліч в найважчі дні. Люди освічені і прості, різні за характерами, віком, всім тим бекграундом, який тягнеться за кожним, впливаючи на рішення і вибір. І вони свій вибір зробили. Для багатьох несподіваний і складний, але єдиний з можливих на той момент.

Саме тому, що подібний вибір – краще бути діячем і бігти назустріч Мороку, ніж бути жертвою й бігти від Мороку – саме тому, що подібний екзистенційний вибір зробили сотні тисяч людей, Україна «ще не вмерла».

Воєнна доля наразі їх роз’єднала фізично, але не духовно. Одні загинули, інші потрапили в полон, хтось отримав важкі поранення, комусь вдалося перевестися в тилові частини, дехто переїхав за кордон… Так як було раніше, вже ніколи не буде.

«Україна досі тримається перед лицем Мороку передусім за рахунок отієї справжньої «ось-України», всіх тих непоказушних, або й показушних, приємних і неприємних, звичайних надзвичайних людей, які носять не тільки патріотичні дизайнерські світшоти й вишиванки, а й піксель із мультикамом. Людей, не народжених для війни».

Спільнота КНУТД 26 лютого 2026 року відзначила День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на згадку та вшанування мужності тисячі жителів Кримського півострова, які 26 лютого 2014 року вийшли у Сімферополі на мітинг на підтримку територіальної цілісності України. А також всіх, хто продовжував і продовжує чинити опір окупантам на півострові. Адже боротьба триває.

Науково-технічна бібліотека КНУТД виступила організатором круглого столу «Крим: історія спротиву», що відбувся цього ж дня, у Молодіжному бізнес-центрі КНУТД.

Учасники згадали хронологію незаконного захоплення та тимчасової окупації Автономної Республіки Крим і міста Севастополя Російською Федерацією за допомогою тесту «Що ти знаєш про День спротиву окупації Криму?», розробленим Кримськотатарським Ресурсним Центром.

Жваве обговорення викликало питання системних порушень основоположних прав людини, репресій щодо корінного кримськотатарського народу, фабрикування «кримінальних» справ, насильницькі зникнення, загибелі. І попри переслідування окупантами, спротив жителів Криму різними способами: від мирної громадської активності до участі у захисті України на передовій чи у тилу ворога.

Культурний блок круглого столу розширив знання присутніх по історії, культурі та традиціях Криму. Розмова супроводжувалась візуальним матеріалом, зокрема з  виставки Скарбниці Національного музею історії України на території Києво-Печерської лаври «Скарби Криму ‒ Повернення». Неабиякий інтерес спричинив огляд книги молодої української авторки Анастасії Левкової «За Перекопом є земля», роману, який став одним із найкращих сучасних літературних творів про Крим.

Для більш грунтовного вивчення проблематики Криму була представлена тематична виставка літератури «Крим ‒ це Україна» та підготовлено рекомендований список літератури.

Науково-технічна бібліотека КНУТД запрошує усіх поціновувачів українського літературного слова взяти активну участь у Всеукраїнській інформаційно-просвітницькій тематичній акції «Національний тиждень читання поезії», організованій Українським інститутом книги.

Цьогоріч він відбудеться з 16 по 22 березня 2026 року. Тема — «Золотий гомін», натхненна однойменною ліричною поемою Павла Тичини.

«Золотий гомін» Павла Тичини 1917 року — про духовне відродження українського народу, його,таку бажану свободу, нерозривну з відчуттям тривоги, наскрізним для всієї поеми. Рядки твору через понад століття не втратили своєї актуальності. «Золотий гомін» знову звучить про те саме: волю, надію і світло, огонь, що перемагає.

Об’єднаймося навколо поетичного тижня читання, щоб віднайти близькі своєму серцю рядки, відкрити нові імена та тексти, а головне — почитати поезію та розділити між собою трохи світла.

Під час Тижня читання поезії НТБ КНУТД пропонує долучитися до активності, що стала традиційною, а саме до  «Бінго української поезії» у наступних категоріях:

День 1. 16 березня. Звучання війська

Читаємо поезію війни

День 2. 17 березня. Звучання класики

Обговорення твору Павла Тичини «Золотий гомін»

День 3. 18 березня. Звучання покоління

Розмова про те, що хвилює

День 4. 19 березня. Звучання серця

Слова про рими почуттів

День 5. 20 березня. Звучання музики

Співаємо разом!

Місце проведення: НТБ КНУТД, читальна зала (прим. 1-0394).

Український інститут книги запрошує вас протягом тижня активно долучатися до онлайн-активностей:

• «Бінго української поезії»: ми сформували 7 поетичних категорій. Пропонуємо усім охочим долучитися до цієї активності та розповісти про улюблені та важливі поетичні рядки, обравши одну з категорій чи всі;

Онлайн-фестиваль читання поезії «Золотий гомін», у межах якого українські поети та поетки у запланований час читатимуть свої твори в прямому ефірі на своїх сторінках у соцмережах

Реєстрація

Також буде створена традиційна інтерактивна мапа офлайн подій, на якій ви вже можете реєструвати свої заходи.

Допис створено за допомогою візуальних матеріалів, рекомендованих організаторами.

"Усе в цьому світі або заради любові, або через любов, або не має значення".

Не бійтеся товстих книжок. Купуйте, носіть із собою на роботу, читайте в транспорті... Вони того варті. Ви зануритесь в дивовижний світ, матимете змогу дослідити його по міліметру, не поспішаючи, крок за кроком, розгадуючи загадки, передбачаючи наступні дії героїв, намагаючись пов'язати між собою весь масив фактів, міфів, життів і емоцій...

"Книга Еміля" Ілларіона Павлюка дуже особиста, торкається чутливих тем. Вона про життя і смерть, про любов і байдужість, про мрії і надії, про те, як працює наша пам'ять, про батьківство і дитинство, про дружбу і про вірність... Про те, як важко буває вирватись з лабіринтів спогадів і жити далі. Про те, що не варто завжди всьому шукати причини і боятись наслідків. Іноді якісь події просто трапляються, і ніхто в них не винен, і як би не було боляче, треба жити і любити далі.

Книга така багатошарова і багатогранна, в ній стільки сенсів і прихованих підтекстів, що навіть непідготовлений читач знайде в ній свою історію, скоріш за все психологічну. А читач-гурман буде насолоджуватись відсилками до скандинавської міфології і натяками на хитросплетіння доль героїв. А читач-любитель фентезі знайде в цій книзі вишукані фентезійні ходи і фентезійних персонажів.

Я особисто як читач належу до першої категорії.  І тому для мене це перш за все історія травмованої тривожної дитини, яка не може спати і відчайдушно шукає маминої любові, і травмованої мами, яка в тенетах своєї депресії цієї любові віднайти і дати сину не в змозі. Хлопчик Еміль, який пережив втрату старшого братика Левчика,  ерудований і начитаний, в незвичних ворожих умовах, не маючи підтримки дорослих і друзів, поринає в світ своїх фантазій, в яких намагається повернути час назад і врятувати свою маму від забуття. Це найдоступніший шар, те, що лежить на поверхні і першим приходить в голову. Але і найбільше торкається серця, бо, думаю, кожен із нас був у своєму житті і покинутим самотнім Емілем, і депресивною мамою, і поганим другом Булдаковим, який не вміє мріяти, і навіть бездушною Степанидою Купріянівною, вчителькою, яка ненавидить весь світ в цілому і дітей зокрема. «В кожному з нас живе і герой, і сволота. Питання, кому частіше ми надаємо право голосу».

Письменник, який сам в дитинстві втратив брата, а потім, в дорослому віці, і власну дитину, так тонко і достовірно передає почуття, думки і поведінку людей, які пережили такий досвід, що читаючи, ти просто забуваєш дихати. Ти настільки переповнюєшся любов'ю і розумінням, що, здається, вони от-от почнуть сльозами переливатися через край. І це те розуміння, яке зараз, під час війни, може в тій чи іншій мірі стосуватися кожного.

Але ж на відважного читача ще чекають Маяк Мадґулу і Криниці Долі, які виконують бажання,  Серцесховище і Сад слимаків, дев'ять ключів і Путівник. І Еміль в своїй подорожі зустріне  мартина, йотуна Б'юле і русалку Аврору,  Хенті-Менті і Гастропода, і ще безліч зрозумілих і незрозумілих героїв, які зникатимуть і з'являтимуться, щоб змінювати докорінно сюжет і сенс того, що відбувається. Отже, нудьгувати не буде часу, пристібніться міцніше, і захоплюючої вам подорожі світами Ілларіона Павлюка!

«Життя — це все, що від зараз і далі. Інше — спогади».

Якщо ви ще не читали книжок цього письменника і чуєте це ім’я вперше, познайомитися з ним ближче можна тут ще до початку читання книжки.

Детальніше розібратися у відсилках до символів і міфів, ви можете тут.

І, нарешті, розібрати психологічну лінію можна тут.

4 березня 2026 року заступник директора науково-технічної бібліотеки КНУТД Тетяна Ткаченко і завідувачка відділу зберігання фонду Людмила Крехова взяли участь у нараді керівників бібліотек ЗВО, яка відбулася в бібліотеці Київського столичного університету імені Бориса Гринченка. Тема зустрічі: «Бібліотечний апґрейд: нові можливості для навчання і науки бібліотеки Київського столичного університету імені Бориса Грінченка».

Проректорка з наукової роботи та міжнародної діяльності Київського столичного університету імені Бориса Гринченка Наталія Миколаївна Віннікова виступила з привітальним словом та розповіла про сучасний стан і етапи розвитку університету й бібліотеки, яка сьогодні є невід'ємною частиною інноваційного освітнього середовища.

Директорка бібліотеки Тетяна Сергіївна Опришко поділилася з учасниками зустрічі новими можливостями навчання та сприяння наукової діяльності, які надає організація нового бібліотечного простору: зонування приміщення, відкритий фонд, простір для саморозвитку тощо.

Бібліотечним фахівцям було цікаво дізнатись про перехід бібліотеки університету на нову автоматизовану бібліотечно-інформаційну систему  Koha, повністю відмовившись від використання автоматизованої бібліотечної системи ІРБІС.

Захід пройшов у дружній атмосфері ділового спілкування. Учасники поділилися власним досвідом організації роботи бібліотеки у сучасних умовах та надання сервісних послуг. Проведення таких заходів сприяє розвитку професійного діалогу, впровадженню інновацій у бібліотечну діяльність та зміцненню ролі бібліотек як важливих центрів підтримки освіти і науки.

Для учасників наради провели екскурсію університетом.

НТБ КНУТД висловлює щиру подяку завідувачці науково-методичного відділу Наукової бібліотеки ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наталії Якуніній і директорці бібліотеки Тетяні Опришко за організацію заходу. Такі зустрічі сприяють обміну професійним досвідом та налагодженню партнерських зв’язків між бібліотеками.

26 лютого 2026 року в Україні відзначатимуть 12 років початку спротиву окупації Криму та початку війни, яку розгорнула Росія проти України.

У цей день в 2014 році тисячі жителів Кримського півострова вийшли у Сімферополі на мітинг на підтримку територіальної цілісності України.

Біля будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим зібралися тисячі людей – кримські татари, українці та представники інших національностей.

26 лютого набув особливого значення як день відкритого спротиву російській окупації Криму, що триває й досі, ставши точкою відліку громадянського опору на півострові.

З нагоди вшанування Дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя у 2026 році, науково-технічна бібліотека КНУТД ініціює низку інформаційно-освітніх заходів, до яких запрошує долучитися університетську спільноту.

26 лютого 2026 р. о 10:00 заплановано проведення круглого столу «Крим: історія спротиву» (Молодіжний бізнес-центр, прим. 1-320). У межах заходу передбачається висвітлення хроніки незаконного захоплення та тимчасової окупації Автономної Республіки Крим і міста Севастополя Російською Федерацією, обговорення системних порушень основоположних прав людини, репресій щодо корінного кримськотатарського народу, історії, культури й традицій Криму, огляд  книги Анастасії Левкової «За Перекопом є земля. Кримський роман», анонс виставки «Скарби Криму ‒ Повернення».

Для користувачів бібліотеки у читальній залі (прим. 1-394) ‒ огляд сучасної кримськотатарської літератури та тематична виставка літератури «Крим ‒ це Україна»; рекомендований список літератури, а також перегляд та обговорення кіноанонсів до фільмів «Черкаси» (реж. Тимур Ященко) та «Чужа молитва» (реж. Ахтем Сеітаблаєв) та тематична зустріч «Хошкельди кʼавесі ‒ привітальна кава» (читальна зала, прим. 1-394, час – за узгодженням).

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

155 років тому у Новограді-Волинському – 25 лютого (13-го за старим стилем) 1871 року – у родині дійсного статського радника, мецената, члена «Старої громади» Петра Косача та Ольги Драгоманової-Косач (письменниці Олени Пчілки) народилася дівчинка. Її назвали Ларисою, та світові вона відома під  псевдонімом «​Леся Українка» — поетка, драматургиня, перекладачка і громадська діячка.

Леся Українка залишила у спадок вражаючі поеми, прозові твори, понад 270 віршів, публіцистичні статті, а також неперевершені переклади світової класики.

Прикрасою фондів бібліотеки НТБ КНУТД є  проєкт Українського інституту книги за сприяння Міністерства культури, молоді та спорту — повне нецензуроване академічне  зібрання творів Лесі Українки в 14 томах, видане  з нагоди  її  150-річного ювілею, отримане нашою бібліотекою (як університетською) у подарунок.

Українка, Л. Повне академічне зібрання творів : у 14 т. / Л. Українка. - Луцьк : Волинський національний університет ім. Лесі Українки, 2021 - .

До видання увійшли всі знайдені на сьогодні тексти письменниці. Відновлено фрагменти й матеріали, вилучені цензурою в попередніх виданнях. Додано розлогі текстологічні, історико-літературні та реальні коментарі. Особливу увагу присвячено рукописам Лесі Українки, зокрема її чернеткам, що дають змогу спробувати зрозуміти особливості творчого процесу.

Перші чотири томи – Драматичні твори, упорядковані за часовими періодами: з 1896 по 1913 роки;  Т.5 – Поетичні твори, ліро-епічні твори; Т.6 – художня проза; Т.7 -  Літературно-критичні та публіцистичні статті; Т.8 – Переклади: поезія, проза, драма, публіцистика та ін.; Т.9 – Записи народної творчості. Пісні, записані з голосу Лесі Українки; Т.10 – «Стародавня історія східних народів». Конспекти. Виписки з книг. Нотатки та інше; Тома 11, 12, 13, 14 – Листи 1876-1913 років.

Поціновувачам книжок бібліотека пропонує знайомство із виданням відділу зберігання фондів 1936 року:

Українка, Л. Вибрані твори : у 3 т. / Л. Українка. - Київ : Держлітвидав , 1936 - .

Т. 3 : Переклади. Проза. - 1936. - 424 с.

Родзинкою книги є репродукція фотографії Лесі в італійському курортному містечку Сан-Ремо, 1902 року.

Видання доступні у читальному залі центру обслуговування читачів (1-0394) та читальному залі відділу зберігання фондів (1-0290).

Щороку 21 лютого світова спільнота відзначає Міжнародний день рідної мови. Мова – це історія та сучасність народу, його світогляд, спільне культурне надбання, основа національної ідентичності та збереження самобутності. Це не просто найважливіший інструмент спілкування людей, пізнання світу, передачі досвіду із покоління в покоління – це те, що об’єднує людей, а націю робить сильною.

Сьогодні, коли Україна відстоює свою свободу, мова стала одним із найважливіших засобів зміцнення державної єдності та територіальної цілісності України, її незалежної державності і національної безпеки: вона об’єднує людей, формує національну самосвідомість і демонструє нашу стійкість перед викликами.

Мова є ключовим фактором, що допомагає згуртувати суспільство, зміцнити дух нації та підтримати українських воїнів. Саме тому важливо не просто розмовляти українською, читати та писати, а й думати, вивчати, плекати, розвивати, передавати у спадок.

Науково-технічна бібліотека КНУТД  у своїй щоденній роботі  керується Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Ми спрямовуємо свою роботу на підтвердження верховенства української мови як єдиної державної мови та зміцнення її ролі в українському суспільстві.

Книжкова виставка «Українська мова — духовний скарб нації», до Міжнародного дня рідної мови, розширить та удосконалить мовно-культурний і мовно-інформаційний простір університетської спільноти.

Видання можна замовити у читальному залі № 1-0394 (центрі обслуговування читачів) або  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду .