НТБ КНУТД

“Пам’ятаємо! Перемагаємо!”

8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги, вшановуючи загиблих у Другій світовій війні 1939–1945 років.

Цей день встановлено Законом України у 2023 році на знак солідарності  з Європою в пам’ятанні про ту страшну трагедію в історії людства. Символом памʼяті про Другу світову війну з 2014 року в Україні, як і в Європі, є мак памʼяті.

Понад 10 років тому Україна долучилася до традиції відзначення перемоги над нацизмом в європейському дусі – не святкуємо, а вшановуємо. Саме так у суспільстві усталилося сприйняття 8 травня та Другої світової війни крізь людський вимір, з акцентом на ролі людей, котрі боролися проти нацизму. У День пам’яті та перемоги Україна традиційно вшановує їх, висловлює повагу та вдячність усім борцям із нацизмом, увічнює пам’ять про загиблих воїнів і жертв найкривавішої і найжорстокішої в історії людства війни.

Друга світова розпочалася для України нападом нацистської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року і бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших наших міст. А з 22 червня 1941-го після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР уся Україна стала ареною запеклих бойових дій. Близько 7 мільйонів осіб було мобілізовано за роки війни з України до Червоної армії. Кожний другий із них загинув, а кожний другий із тих, хто залишився живим, отримав інвалідність.

День пам’яті та перемоги – це нагадування, що Друга світова розпочалася внаслідок домовленостей двох тоталітарних режимів: націонал-соціалістичного (нацистського) у Німеччині й комуністичного в СРСР, а також мовчазного небажання найпотужніших держав світу чинити спротив агресорам. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.

На початку війни український народ, не маючи незалежної держави, був розділений між кількома країнами. Нацисти і комуністи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя, у власних цілях та геополітичних іграх використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету. Наші землі вони розглядали виключно як ресурс.

Під час Другої світової війни українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися героїзмом, хоробрістю та самопожертвою на всіх фронтах та в багатьох арміях Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях світу, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву.

Вигнання нацистських окупантів не принесло Україні свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору. Його проявом стали м’ясні штурми «чорносвитників», депортація кримських татар та інших народів із Криму, масовий штучний голод 1946–1947 років, депортації етнічних українців Польщі, повернення репресій, повторна радянізація західної України, спроби знищення Української автокефальної православної та Української греко-католицької церков тощо.

У цій боротьбі ми втратили понад вісім мільйонів українців та представників інших народів, які проживали на нашій землі. В цілому Друга світова забрала життя від 50 до 85 мільйонів людей по всьому світу.

Війна тривала шість років. Перемога над нацизмом була здобута внаслідок неймовірної концентрації всіх сил, взаємодопомоги, консолідації і мобілізації суспільства, солідарності народів та повного переоблаштування економічного, політичного і соціального життя в інтересах боротьби зі злом. Для дотримання правил гри на міжнародній арені і запобігання війнам, геноцидам та порушенням прав і свобод людини держави-переможниці створили  Організацію об’єднаних націй. Україна стала її  співзасновницею.

Жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над нацизмом. Перемога – результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів.

Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця в Другій світовій для реваншизму.  Пам’ять про війну має вести не до культу перемоги, а розвивати вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами, а також виховувати сміливість та принциповість у боротьбі з ворогом.

Після нацизму і комунізму світ зіштовхнувся з новою злочинною агресивною ідеологією – нині ми боремося проти російської версії нацизму – рашизму. Він несе загрозу не лише незалежності та суверенітету нашої держави, а й міжнародному правопорядку та безпеці всього людства, сучасного світу та демократії. Ідейним підґрунтям рашизму стало  привласнення статусу “головного переможця”Російською Федерацією і перетворення перемоги над нацизмом на культ, пропаганду війни.

Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають не тільки себе, а всі країни Європи від російської експансії і дають шанс на побудову більш тривкого миру і створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки. Умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії російського імперіалізму проти будь-кого на нашій планеті. Сьогодні в умовах агресії єдиний шлях відновлення миру – перемогти загарбника.

Важливо пам’ятати, що слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти завжди заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів. Сьогодні світове співтовариство має змогу спертися на той гіркий досвід та історичні уроки для прийняття адекватних безпекових рішень, зокрема щодо російської агресії проти України.

Спільнота КНУТД відзначила День пам’яті та перемоги, вшановуючи загиблих у Другій світовій війні 1939–1945 років.

За ініціативи студентського самоврядування факультету ХБТ 2 травня 2025 р. відбулося чергове засідання літературного клубу.

Чим сучасну молодь могла зацікавити тема «Голодних ігор»?

Книга, написана американською письменницею Сюзанною Коллінз, побачила світ у далекому 2008 році, згодом була екранізована (2012), стала бестселлером як у світі художньої літератури так і у кінематографії. Тоді ще маловідома, незнана серед студентів, та вже вартісна уваги.

Чому варто читати «Голодні ігри»? Ми живемо у жорстких реаліях воєнного часу, в умовах постійного стресу, де події впливають на нашу свідомість. Як зберегти своє «Я», не втратити людяність, емпатію та інші почуття, які роблять нас  особистістю? Головні герої роману не просто виживають фізично, вони прагнуть залишитися собою, не змінитися під впливом жорстких обставин.   Тож є сенс осмислити, повчитися їхньої життєвої сили.

Події антиутопічного роману розгортаються у майбутньому. Осяйний Капітолій, столиця країни Панем, щорічно організовує реаліті-шоу на виживання - «Голодні ігри». Кожний з дванадцяти округів змушений обирати трибутів - по одному хлопцю та одній дівчині віком від дванадцяти до вісімнадцяти років. В живих залишиться  тільки один учасник.  Глядачам байдуже, хто саме переможе, головне – видовище!

Захоплива, динамічна книга вразила своєю глибиною. Фантастика, яка описує тиранічний режим з його жахливими реаліями: тотальним контролем, округами за колючою сіткою, важкою працею, голодом, повною безправністю… Ніби вигадка, та щось дуже нагадує нашу власну історію.

Однозначно рекомендуємо до прочитання! Альтернативою стане перегляд кінострічки з однойменною назвою «Голодні ігри», яку варто побачити хоча б заради жесту спротиву та поваги - «тризубу».

У сучасному світі ми всі замалим фотографи. Незлічена кількість різноманітних світлин заповнюють пам'ять наших гаджетів: «Клац!» - і маємо яскравий відбиток невпинного часу - просто та зручно! Насамперед, фотографія  - складна низка винаходів, зроблених у різних галузях науки, починаючи  з першої половини ХІХ століття (1839). А сьогодні фотографія – не просто зображення, відбиток або знімок, але й спостереження, документ, фіксація робочих чи технологічних процесів, частина наукових досліджень, поширення знань, культура та мистецтво, найпопулярніший засіб вираження думок.

Історія фотографії багатошарова, вона про технологічні досягнення, пам'ять людства, естетику… Науково-технічна бібліотека КНУТД пропонує користувачам ознайомитись з однією із «сторінок» розвитку фотографії, виданням 1929 року.

Видання доступне у відділі зберігання фондів (прим. 1-0290).

23 квітня 2025 року ініціативна група працівників Київського національного університету технологій та дизайну продовжила реалізацію освітньо-наукового культурологічного проєкту «Стежками видатних земляків-науковців» і вирушила в місто Немирів Вінницької області. Нагадуємо, що перші дві експедиції відбулися маршрутами Житомирської області, де народився видатний засновник цитогенетики Григорій Левитський і Києва, де він навчався, працював і пробудив інтерес до генетики на той час молодого ентомолога Феодосія  Добржанського.

Науково-педагогічні працівники університету, а саме: Тетяна Щербатюк, професор кафедри біотехнології, шкіри та хутра, доктор біологічних наук,  професор; Лариса Семенюк, доцент кафедри туризму та готельно-ресторанного бізнесу, кандидат географічних наук, доцент; Олена Котвицька, завідувачка відділу інформаційних технологій та комп’ютерного забезпечення науково-технічної бібліотеки зі студентами факультету хімічних та біофармацевтичних технологій, інституту культури і креативних індустрій та факультету дизайну відвідали батьківщину Феодосія Григоровича Добржанського, відомого ученого зі світовим визнанням, співавтора синтетичної теорії еволюції.

Попри широку популярність ученого за кордоном, на жаль, ні в Немирові, де народився і навчався в гімназії Феодосій Добржанський, ні в Києві, де він отримав освіту в Київському університеті Святого Володимира та працював у Київському політехнічному інституті, немає жодного пам’ятного знаку.

Вельми скупі, а іноді й суперечливі відомості про ранні роки життя вченого представлені нині у відкритих джерелах. У зв'язку з цим особливо цінним стало багатогодинне спілкування з Миколою Денисенком, членом Спілки журналістів України, краєзнавцем-дослідником, експертом із культурної спадщини, туристичної та музейної справ.

Микола Денисенко автор 20 опублікованих праць, пісень, засновник і редактор трьох газет, розробник і екскурсовод 7 туристичних маршрутів та 14 екскурсій-мандрівок. Нині Микола Федорович працює над книжкою «Добржанські: немирівське коріння».

Учасники експедиції висловлюють вдячність ректорату університету за сприяння розвитку ідеї проекту, транспортний супровід та комфортні умови наукової подорожі!