НТБ КНУТД

“Пам’ятаємо! Перемагаємо!”

8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги, вшановуючи загиблих у Другій світовій війні 1939–1945 років.

Цей день встановлено Законом України у 2023 році на знак солідарності  з Європою в пам’ятанні про ту страшну трагедію в історії людства. Символом памʼяті про Другу світову війну з 2014 року в Україні, як і в Європі, є мак памʼяті.

Понад 10 років тому Україна долучилася до традиції відзначення перемоги над нацизмом в європейському дусі – не святкуємо, а вшановуємо. Саме так у суспільстві усталилося сприйняття 8 травня та Другої світової війни крізь людський вимір, з акцентом на ролі людей, котрі боролися проти нацизму. У День пам’яті та перемоги Україна традиційно вшановує їх, висловлює повагу та вдячність усім борцям із нацизмом, увічнює пам’ять про загиблих воїнів і жертв найкривавішої і найжорстокішої в історії людства війни.

Друга світова розпочалася для України нападом нацистської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року і бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших наших міст. А з 22 червня 1941-го після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР уся Україна стала ареною запеклих бойових дій. Близько 7 мільйонів осіб було мобілізовано за роки війни з України до Червоної армії. Кожний другий із них загинув, а кожний другий із тих, хто залишився живим, отримав інвалідність.

День пам’яті та перемоги – це нагадування, що Друга світова розпочалася внаслідок домовленостей двох тоталітарних режимів: націонал-соціалістичного (нацистського) у Німеччині й комуністичного в СРСР, а також мовчазного небажання найпотужніших держав світу чинити спротив агресорам. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.

На початку війни український народ, не маючи незалежної держави, був розділений між кількома країнами. Нацисти і комуністи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя, у власних цілях та геополітичних іграх використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету. Наші землі вони розглядали виключно як ресурс.

Під час Другої світової війни українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися героїзмом, хоробрістю та самопожертвою на всіх фронтах та в багатьох арміях Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях світу, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву.

Вигнання нацистських окупантів не принесло Україні свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору. Його проявом стали м’ясні штурми «чорносвитників», депортація кримських татар та інших народів із Криму, масовий штучний голод 1946–1947 років, депортації етнічних українців Польщі, повернення репресій, повторна радянізація західної України, спроби знищення Української автокефальної православної та Української греко-католицької церков тощо.

У цій боротьбі ми втратили понад вісім мільйонів українців та представників інших народів, які проживали на нашій землі. В цілому Друга світова забрала життя від 50 до 85 мільйонів людей по всьому світу.

Війна тривала шість років. Перемога над нацизмом була здобута внаслідок неймовірної концентрації всіх сил, взаємодопомоги, консолідації і мобілізації суспільства, солідарності народів та повного переоблаштування економічного, політичного і соціального життя в інтересах боротьби зі злом. Для дотримання правил гри на міжнародній арені і запобігання війнам, геноцидам та порушенням прав і свобод людини держави-переможниці створили  Організацію об’єднаних націй. Україна стала її  співзасновницею.

Жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над нацизмом. Перемога – результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів.

Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця в Другій світовій для реваншизму.  Пам’ять про війну має вести не до культу перемоги, а розвивати вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами, а також виховувати сміливість та принциповість у боротьбі з ворогом.

Після нацизму і комунізму світ зіштовхнувся з новою злочинною агресивною ідеологією – нині ми боремося проти російської версії нацизму – рашизму. Він несе загрозу не лише незалежності та суверенітету нашої держави, а й міжнародному правопорядку та безпеці всього людства, сучасного світу та демократії. Ідейним підґрунтям рашизму стало  привласнення статусу “головного переможця”Російською Федерацією і перетворення перемоги над нацизмом на культ, пропаганду війни.

Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають не тільки себе, а всі країни Європи від російської експансії і дають шанс на побудову більш тривкого миру і створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки. Умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії російського імперіалізму проти будь-кого на нашій планеті. Сьогодні в умовах агресії єдиний шлях відновлення миру – перемогти загарбника.

Важливо пам’ятати, що слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти завжди заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів. Сьогодні світове співтовариство має змогу спертися на той гіркий досвід та історичні уроки для прийняття адекватних безпекових рішень, зокрема щодо російської агресії проти України.

Спільнота КНУТД відзначила День пам’яті та перемоги, вшановуючи загиблих у Другій світовій війні 1939–1945 років.

За ініціативи студентського самоврядування факультету ХБТ 2 травня 2025 р. відбулося чергове засідання літературного клубу.

Чим сучасну молодь могла зацікавити тема «Голодних ігор»?

Книга, написана американською письменницею Сюзанною Коллінз, побачила світ у далекому 2008 році, згодом була екранізована (2012), стала бестселлером як у світі художньої літератури так і у кінематографії. Тоді ще маловідома, незнана серед студентів, та вже вартісна уваги.

Чому варто читати «Голодні ігри»? Ми живемо у жорстких реаліях воєнного часу, в умовах постійного стресу, де події впливають на нашу свідомість. Як зберегти своє «Я», не втратити людяність, емпатію та інші почуття, які роблять нас  особистістю? Головні герої роману не просто виживають фізично, вони прагнуть залишитися собою, не змінитися під впливом жорстких обставин.   Тож є сенс осмислити, повчитися їхньої життєвої сили.

Події антиутопічного роману розгортаються у майбутньому. Осяйний Капітолій, столиця країни Панем, щорічно організовує реаліті-шоу на виживання - «Голодні ігри». Кожний з дванадцяти округів змушений обирати трибутів - по одному хлопцю та одній дівчині віком від дванадцяти до вісімнадцяти років. В живих залишиться  тільки один учасник.  Глядачам байдуже, хто саме переможе, головне – видовище!

Захоплива, динамічна книга вразила своєю глибиною. Фантастика, яка описує тиранічний режим з його жахливими реаліями: тотальним контролем, округами за колючою сіткою, важкою працею, голодом, повною безправністю… Ніби вигадка, та щось дуже нагадує нашу власну історію.

Однозначно рекомендуємо до прочитання! Альтернативою стане перегляд кінострічки з однойменною назвою «Голодні ігри», яку варто побачити хоча б заради жесту спротиву та поваги - «тризубу».

У сучасному світі ми всі замалим фотографи. Незлічена кількість різноманітних світлин заповнюють пам'ять наших гаджетів: «Клац!» - і маємо яскравий відбиток невпинного часу - просто та зручно! Насамперед, фотографія  - складна низка винаходів, зроблених у різних галузях науки, починаючи  з першої половини ХІХ століття (1839). А сьогодні фотографія – не просто зображення, відбиток або знімок, але й спостереження, документ, фіксація робочих чи технологічних процесів, частина наукових досліджень, поширення знань, культура та мистецтво, найпопулярніший засіб вираження думок.

Історія фотографії багатошарова, вона про технологічні досягнення, пам'ять людства, естетику… Науково-технічна бібліотека КНУТД пропонує користувачам ознайомитись з однією із «сторінок» розвитку фотографії, виданням 1929 року.

Видання доступне у відділі зберігання фондів (прим. 1-0290).

Чи бачать небеса котів? : повісті / упоряд.: О. Полевіна, Е. Заржицька. Тернопіль : Видавництво Богдан, 2025. 192 с.

14 січня 2023 року росіяни поцілили ракетою у мирний багатоквартирний будинок в м. Дніпро. Загинуло 46 невинних людей, серед яких було 6 дітей.

За три роки війни скільки ми чули таких новин! Скільки бачили моторошних кадрів, які облетіли світ: розбирання руїн, пошуки виживших, незламний бородянський півник, яскраві фарби кухонь, картини, що так і залишились висіти на стінах вже неживих будівель. За кожною сухою цифрою жертв стоять не просто чиїсь життя, стоять зруйновані Всесвіти: того, хто загинув, його близьких, друзів, коханих людей, навіть його домашніх тварин.

"Чи бачать небеса котів?" - дуже незвичайний цікавий спільний проект Ольги Полевіної і Еліни Заржицької, що об’єднав 36 авторів і авторок під одну обкладинку. Книга присвячена пам’яті загиблих внаслідок російської агресії в мирних містах України. Це спроба проникнути у внутрішній світ кожної людини, яка постраждала, оживити в пам’яті її риси і характер, уявити обставини, в яких застав її роковий вибух. Війна не жаліє нікого: загинули цілі сім’ї з кількох поколінь, невинні діти, талановиті підлітки, щасливі молодята, втомлені дорослі, немічні старенькі… А ще – котики, собаки, інші домашні улюбленці. Кожен автор ніби зазирнув за двері однієї з 36 зруйнованих квартир. Результатом стали 36 окремих новел про любов, кохання, відданість, самотність, підлість і зраду…

Головний герой книги – будинок. «Він гордо стояв на пагорбі. З цього місця добре бачив місцевість навкруги… Він стояв на пагорбі, наче велетень, який розправив крила, обіймаючи простір над великою рікою, й очі-вікна верхніх поверхів першими зустрічали сонячні промені… Кажуть, що в будинків немає душі. Неправда. Частка його душі була в кожному кутку, за кожною стіною. За кожними дверима існував усесвіт, окремий та ізольований, і все ж таки частинка загалу. На стінах осів пил споминів. Дім знав такі таємниці, які, мабуть, ніколи нікому не стануть відомі. А він – знав. Відчував кожну думку, кожен поштовх, пам’ятав кожного, хто жив тут за ті десятки років його існування. Це для людини – багато, а для будинку – ніщо. Тож недарма він уважав себе молодим».

А скільки таких будинків по Україні? Будинків Києва, Дніпра, Маріуполя, Краматорська, Запоріжжя, Одеси, Мар’їнки, Покровська… Війна – зло! Абсолютне, беззаперечне і суцільне. Той, хто позбавляє життя іншу людину – вбивця. Навіть, якщо в його руках немає зброї, а є тільки злоба, жадібність і зневага до іншого народу, іншої країни, іншого світогляду. Це зло, як отрута, розливається і просочує собою все пустоту. Але зло не має надії, воно потворне і мертве. А ми живі. Загиблі живуть в нашій пам’яті, в розповідях, спогадах, в нащадках. І кожна смерть буде помщена.

"А ще, Ромчику, в мене виросли крила, величезні крила. І зовсім не важкі. Ними я прикриватиму наших бійців на полі бою, відвертатиму від них кулі, витиратиму солоні сльози вдів і матерів...

Мій любий, усе минеться. Опалені лани знов стануть квітучими. Поруйновані міста відбудують усім світом… З одного боку, там, де встає сонце, буде міцний кордон, і ніхто вже не посміє перетнути його. А з іншого, там, де сонце заходить, буде вільний шлях – аж до самого синьоокого океану – і навіть іще далі. І чудові далекі всесвіти, про які ми з тобою мріяли, будуть відкриті для наших дітей".

Текст Олександри Чепілко