НТБ КНУТД

Сухорукова Н. Маріуполь # Надія. Київ : Лабораторія, 2023. 224 с.

Сьогодні часто можна почути, що люди уникають чутливої інформації, яка стосується війни: фільмів, книжок, навіть неприємних новин... В кожного з нас свій "поріг чутливості", це так. Але мені здається, що саме таке уникнення найбільше розділяє суспільство на тих, хто дванадцятий рік живе в мороку війни: в окопах, на позиціях, в очікуванні і щохвилинному страху за своїх рідних людей і тих, хто береже себе, свою психіку і не хоче знати про війну, а, відтак, і перейматися війною ...

Однією з найбільш емоційно складних книг від початку повномасштабного вторгнення стала книга Надії Сухорукової "Маріуполь # Надія". Унікальне документальне свідчення про перші тижні облоги Маріуполя в лютому/березні 2022 року і пізніші роздуми, висновки і рефлексії. Маріупольська журналістка і телеведуча навіть в найтяжчі і найстрашніші дні за будь-якої нагоди викладала пости у Фейсбук, які давали Україні і світу інформацію про те, яке жахіття коїться у великому колись красивому місті біля моря. Разом з нею і ще тисячами маріупольців ми проживаємо жахливі перші кілька тижнів облоги міста, разом гинемо і разом рятуємось... У книзі багато точних адрес, що безумовно надає ваги її свідченням і допомагає осягнути весь масштаб жахіття.

"Мої ніжність і біль - маріупольські вікна. Раніше я все намагалася вгадати, чи багато щастя в будинках з дерев'яними та пластиковими очима- вікнами, що затулені важкими шторами й легкими гардинами. Увечері вони були такі затишні й так довірливо сяяли…

...Нас зробили непомітними і мовчазними. Зляканими і замороженими. Війна - це не лише коли бомбардують і вбивають. Це ще коли тебе перетворюють на когось іншого. Ми були, як маріупольські вікна, які перестали світитися".

Книга - освідчення в любові, книга-плач за рідним містом, за кожною людиною, що пережила, або не пережила той кошмар. Вона буквально кричить кожною сторінкою: "Хочу додому! Поверніть моє місто!" Але як жити в місті, яке стало могилою для тисяч його мешканців? В якому будинки-мерці приховують людей-мерців? В якому навіки тепер оселилися страх і смерть?

Ця книга - безцінний документ! Я на жаль ніколи не була в Маріуполі. Але кожному "розумнику", який каже, що з часом все забудеться і росіяни з українцями знов будуть жити разом, я б обов'язково давала прочитати "Маріуполь # Надія". Життя вже ніколи не стане таким, як було. Житло можна відбудувати, а людські життя не повернеш!

"Неможливо передати словами страх, холод, розпач, нічний жах, небажання бачити реальність. Слова не зможуть стиснути крижаними пальцями серце й зупинити погляд на одній точці.

На точці між жахом життя і страхом смерті.

У Маріуполі не було сну. Не було тиші. Не було світла. Сонце закотилось за обвуглені будинки. У Маріуполі не було життя. У Маріуполі був крик.

Кричали наші душі".

"Колись ми знову зберемося разом. Усі, хто вижив. Наші сльози можуть залити вулиці Маріуполя, відмити їх від попелу та крові, а наша спільна надія на перемогу дасть шанс повернутися, коли закінчиться війна."