НТБ КНУТД

Першого липня, вчора, виповнилось два роки, як ворожою ракетою було вбито Вікторію Амеліну. А кілька днів тому її, мужню українську письменницю і журналістку, яка ретельно документувала російські злочини, посмертно нагородили Премією Орвела - найпрестижнішою нагородою за політичне письмо у Великій Британії. Премію Вікторії присудили за недописану книгу "Looking at Women, looking at War", присвячену жінкам, що фіксують злочини війни. Сьогодні цю книгу перекладено 15 мовами світу. І це велика нагорода і велика честь! Якби... Якби не усвідомлення, що ціною і головним ненаписаним епізодом цієї книги стала загибель самої Вікторії Амеліної!

Вона казала: "Ми не можемо дозволити собі втомитися - надто багато людей загинуло. Надто багато історій ми маємо зберегти".

Велика наша сучасниця-документалістка!

Але були в неї і інші книги - добрі, ніжні, суперечливі, про любов, про старих, про дітей, про тварин, про рідне місто.

"Дім для Дома".

В цю книгу занурюєшся поступово, насолоджуєшся кожною сторінкою, уважно знайомишся з героями, щоб нічого не пропустити і не забути, щоб все помітити, бо кожна деталь, кожне слово мають вагу і значення. Починаєш читати, і невимовний жаль і ненависть знов і знов наповнюють серце: боляче усвідомлювати, що її вбили, письменницю Вікторію Амеліну, таку молоду, таку талановиту! Відкладаєш книгу, робиш донат на ЗСУ, молишся за знищення ворогів, і можна читати далі.

Дія роману відбувається у Львові, з початку 90-х років і до Померанчової революції, до 2004-го. В квартирі на вулиці Лепкого живе велика сім'я, три покоління: старий Полковник, в минулому льотчик, що все життя вірно служив совєцькому режиму; його дружина Ліля, або Велика Ба, яка все життя вірно чекала Полковника з кожного польоту; їхні дорослі доньки Тамара і Оля, мами двох Марійок - Маші і Марусі. Молодша, Маруся - незряча, старша, Маша - шукає себе, кохання, самостійності. В родині кожен по-своєму нещасливий, в кожного є своя таємниця. І ось, в таку сім'ю потрапляє кумедний песик. Починається тонка психологічна оповідь про життя і людей від імені собаки, пуделя Домініка, або Доміка, Дома... Не дуже красивий, не дуже зграбний, і мисливець з нього не вийшов, і охоронець ще той, але він щиро прив'язався до сім'ї, в якій живе, особливо до маленької незрячої Марусі, яку всюди супроводжує, охороняє як може, і рятує. А оскільки пса ніхто не соромиться, кожен член родини довіряє йому свої таємниці, розповідає про себе. І ми, читачі, знайомимось з героями через призму собачого погляду на життя.

Про що цей роман? Він багатошаровий, багатосенсовий, кожному відгукнеться щось своє. Тут і історія України в долях героїв, і бідність, і розчарування, і зміна світоглядів, і відносини, і дружба, і вірність... Але основна тема - пошук своєї ідентичності кожним з героїв, свойого справжнього, іноді такого незнайомого "я". Персонажі оповіді якісь "невкорінені", вони шукають себе, своє місце в місті Львові, місце в історії, місце в сім'ї. Чи знайдуть? Якщо на початку вони, особливо старші, здаються прогнозованими, їхні дії передбачуваними, характери схематичними, світогляди "совковими", то з розвитком сюжету виявляється, що «не все так однозначно», і часто те, що ми бачимо очима, і на що так кортить наліпити ярлик і поставити діагноз, виявляється зовсім протилежним. І всі три покоління нас ще не раз здивують.

Кінець роману був особисто для мене неочікуваним. Все до того йшло, але я до останнього сподівалась... На що?

Беріть книгу і читайте. По-перше, вона цікава і актуальна. А, по-друге, немає кращого вираження любові і поваги до письменника, ніж читати його тексти. Це дуже важливо, бо кожен читач в якійсь мірі через своє власне сприйняття стає співавтором, співтворцем і другом!

"Дім там, де тебе пам'ятають, - розпорошений, як уламки замерзлих річок над Землею. Я можу зараз сказати "моє місто", та це так само безглуздо, як сказати "моє повітря ". Навіть повітря, яке ми вдихаємо, вже було чиїмсь, і ще буде. Навіть я був чиїмсь псом. Повітря наше, доки воно в нас. Дім наш, доки він в нас. А ми всі завжди в цьому домі - кожен на своїй глибині."

Текст: Олександра Чепілко