НТБ КНУТД

Виставка Івана Марчука "Пробудження", що проходила в Музеї історії міста Києва, стала справжньою культурною подією, втім, як і всі попередні, і все, до чого торкається рука великого Майстра.

Цьогорічна виставка складається з картин трьох циклів: «Голос моєї душі», «Пейзаж» та «Цвітіння». Цикли дуже різні, абсолютно відрізняються за настроєм та атмосферою, яка панує в кожному із залів. Ми бачимо різні етапи становлення творчості Марчука: зародження, розвиток і розквіт його самобутньої техніки - "пльонтанізму", заглядаємо в таємничі куточки його душі, доторкаємось до оголеного нерву творчості Митця - чуття патріотизму найвищого ґатунку в поєднанні з містичним баченням Всесвіту і України в ньому. Його картини не статичні, вони входять в дивну гармонію з глядачем. Завдяки чаруючому переплетенню безкінечних ліній, штрихів і мазків вони змінюються не тільки залежно від кута і яскравості освітлення, або його відсутності, а й від коливань температури і кількості людей в залі...

Приємним бонусом стали підслухані уривки екскурсії, що проходила в цей час. Коли дізнаєшся історію створення картини, вона стає для тебе "живою", ближчою... Так, в картині "Різдвяна коляда", знавці зразу впізнають  арештовану Коляду  у Львові, коли після вертепу з 31 грудня 1971 року на 1 січня 1972-го почалися масові арешти української інтелігенції,  а отже, вона сприймається вже не як відсилка до народних звичаїв, а як закодована історія тогочасної України. Картина "Козак" була створена ще молодим художником і передана Аллі Горській для таємного аукціону на підтримку шістидесятницького руху... Чуттєві загадкові жінки на його полотнах навіюють думки про самотність і втрачені надіі, а неймовірні хати, кущі, поля, небо викликають світлий смуток. Художник ніколи не писав міських пейзажів, тільки село. І так і не зміг творити на чужині, вдалині від джерела свого натхнення.

Так трапилось, що виставку я оглядала при відключенні світла. Це сумні реалії нашого часу. Але ж які знакові! Великий, знаний у всьому світі український художник, перемагає атаки московських ворогів!  Те, що могло б зіпсувати враження, привнесло той неповторний вайб, який наповнює їх іншими фарбами, робить повнішими і яскравішими в цій темряві. В пітьмі ще уважніше хочеться зблизька роздивитися таємничі переплетення химерних ліній, підсвічуючи собі телефоном і заступаючи за обмежувальні стрічки. Бо хіба силу мистецтва можна чимось обмежити?!!!

Текст: Олександра Чепілко