НТБ КНУТД

Книга Радки Денемаркової "Гроші від Гітлера" читалася важко. І не тільки тому, що вона про болісні події часів Другої світової і їх наслідки. Не тільки тому, що розумієш, що всі наші знання і уявлення про чорне і біле іноді треба переглядати, бо час не стоїть на місці, відкриваються нові факти про минуле, і поки ти тримаєшся за старі стереотипи і як мантру повторюєш старі лозунги, життя виявляється складнішим, ніж думалося. Найважчим було постійно проводити паралелі із сучасністю і уявляти, як воно там, на окупованих нині землях...

Отже, ця книга - про асимільовану німецькомовну чеську родину єврейського походження. Настільки асимільовану і настільки німецькомовну, що для трьох дітей-підлітків їхня депортація до концтабору стала повною несподіванкою, вони не знали, що вони євреї. Їх батько , Рудольф Лаушманн - заможний власник кількох невеликих заводів, майстерень, земельних ділянок, фанатичний любитель всілякої с/г техніки, давав роботу всьому селу Пукліці, розвивав його, всім допомагав, користувався, як здавалося, заслуженою повагою і шаною селян. Та починається війна, приходять нацисти, і на батька пишуть донос, що він має єврейське походження. Спочатку його, а потім і всю родину заарештовують. "Вдячні" односельці-чехи захоплюють маєток - замечек, землі і все майно. А в 1945 році, коли війна закінчилася, ті ж люди пишуть ще один донос. Цього разу - що сім'я була німецькою і допомагала фашистам. Доказом є бухгалтерська книга, заповнена німецькою мовою. Держава націоналізує підприємства Лаушманнів, а ті селяни, що встигли колись захопити майно, тепер стають його повноправними власниками. І ніхто не очікує, що хтось із старих хазяїв колись повернеться...

Але 16-річна Гіта Лаушманн, дивом виживши в концтаборі, повертається. Повертається і не може зрозуміти, чому її не пускають додому, чому її знову хочуть вбити... І ще раз, коли хоче взяти на пам'ять про рідних всього одну нікому не потрібну річ - маленький дитячий стілець, і ще раз, вже через 60 років, коли хоче повернути батькові чесне ім'я. Люди не просто не хочуть нічого віддавати, вони навіть чути і згадувати нічого не готові. Це зручно - викреслити цілу родину, і стерти навіть пам'ять про них! Щоб не мучили докори сумління, щоб не снилися по ночах людські кістки...

Книга "Гроші від Гітлера" про ницість, жорстокість, зраду. Про те, що все таємне колись стає явним, але іноді знати правду і жити з нею, справжньою, не романтизованою - неможливо. І за будь-який вчинок ти несеш відповідальність. Відповідальність не має строку давності і може наздогнати тебе, або твоїх дітей будь-коли...

Книга також і про колективну відповідальність. Злочин, який вчинили пуклічани, вони вчинили разом, всім селом. Кожен долучився - хтось діями, хтось бездіяльністю, хтось мовчанням. Це дуже зручно - мати змогу всю провину перекласти на гітлера, сталіна чи путіна. Але ж прості люди найчастіше самі роблять свій вибір. Такі собі прості, злі і жадібні люди.

Для нас, в сучасних реаліях, під час загарбницької війни, яку веде росія проти України, питання національної ідентичності надважливе. Ким ти себе відчуваєш в першу чергу, ким тебе сприймають оточуючі, ким ти є насправді, хто для тебе "наші", якою мовою ти спілкуєшся, чи можна втекти від себе, від своєї крові...

Як повертати вкрадене в нас? Як вчиняти з тими, хто оселившись в будинках українців і прибравши до рук їхнє майно, щиро вважає все це своїм? Після Перемоги і звільнення окупованих територій ці питання поставатимуть знов і знов. Книга "Гроші від Гітлера" ставить їх, але прямих відповідей не дає. То може кожному з нас вже зараз починати їх шукати? А для цього, по-перше, чітко усвідомлювати своє місце в суспільстві, а, по-друге, все пам'ятати: кожного вбитого, кожного скаліченого, пораненого і осиротілого. Щоб, коли прийде час, заявити права на кожну картину, вкрадену з музею, кожен спалений будинок, кожен дитячий стільчик, щоб "якщо справедливість, то повна"! Таким був девіз головної героїні.