НТБ КНУТД

Є книги, які входять прямо в серце. Коли за кілька днів читання не помічаєш, як змінюється твоє уявлення про світ, мораль, добро і зло, коли перегорнувши останню сторінку, відчуваєш себе іншою людиною - добрішою, мудрішою, дорослішою. Все це можна сказати про книгу Ромена Гарі (Еміль Ажар) "Життя попереду".

Це книга про любов, відданість, вірність, самотність і незахищеність... Дія відбувається в 60-ті роки в бідному передмісті Парижа, де живуть емігранти, темношкірі, повії, трансвестити, сутенери ("сатанери")... Стара повія, мадам Роза, що пережила Голокост і дивом залишилась живою, тримає "інтернат" для дітей, чиї матері, такі ж повії, тільки молоді, по тодішнім законам Франції, не мають права їх виховувати. Діти весь час змінюються, мадам Роза старішає і слабшає. І тільки арабський хлопчик Момо (Мухаммед) багато років живе в неї, мріючи про зустріч зі своєю справжньою матір'ю. Момо допомагає по господарству, поступово стаючи для старої мадам Рози, яка втрачає розум і пам'ять, єдиною опорою, вірним другом, лікарем і нянькою. Він надзвичайно емпатійний, не по-дитячому мудрий, самотній і сумний. Такі несхожі абсолютно у всьому - хлопець і літня хвора жінка, араб і єврейка, за великим рахунком, вони з мадам Розою єдині, хто є один в одного. Його лякає життя попереду, повне зла і горя.

Книга, що написана мовою Паризьких нетрів, насичена специфічним сленгом, від особи арабського дивакуватого підлітка, стає гімном відданості, вдячності і жертовності. Вона дивним чином поєднує іноді "чорний" гумор і зворушливу щемливість, відверті описи старіння, хвороб і фізіології з глибокими роздумами про душевні переживання. Герої книги - повії, торговці, емігранти-нелегали, трансвестит Лола, в минулому боксер, старий лікар Кац та інші - належать до тих верств населення, які багато хто воліє не помічати і нічого про них не знати. В цих персонажів не все гаразд із законами, але вони проявляють справжню людяність і підтримку по відношенню до безпомічної хворої жінки.

Кінець книги шокуючий. Він такий неочікуваний і пронизливий, що довго-довго потім не відпускає, примушує повертатись подумки до героїв книги і мотивів їхніх вчинків. І уявляти, яким буде те саме життя, що попереду, в дивного, доброго, вразливого Момо.

Особливого звучання ця книга набуває в наш час, коли стосунки між арабами і євреями давно і драматично перетнули всі червоні лінії. Коли світ збожеволів, і знову, як і майже сто років тому, тільки в значно більших масштабах, жителі європейських міст вийшли на антисемітські демонстрації.

Роман Еміля Ажара "Життя попереду" в 1975 році було удостоєно Гонкурівської премії. Взагалі, письменник може її отримати лише раз за своє життя, і Ромен Гарі її вже мав. Та завдяки псевдоніму і справжній містифікації, Ромен Гарі став Емілем Ажаром, а роман був написаний так, що ніхто і не зрозумів каверзи.

Але ж він того вартий, погодьтесь!