НТБ КНУТД

Роздобудько І. Райські яблучка. Збірка оповідань. Вид.друге, доповнене / І. Роздобудько. - Київ : Нора-Друк, 2023. - 224 с.

Напередодні другої річниці початку великої війни, 23 лютого, в Книгарні Є відбулась зустріч з письменницею пані Ірен Роздобудько і презентація її останньої книжки "Райські яблучка". І це дуже знаково, бо перша частина книги - щоденник перших десяти днів війни, який пані Ірен вела в фейсбуці. Він принципово не редагувався, не змінювався, і ввійшов до книжки у тому вигляді, в якому публікувався в ті страшні дні. Щоденник повністю передає тогочасний настрій, а пізніші роздуми і рефлексії розшифровують його. "24 лютого 2022 року.

20.00 Страх притягує страх! Помила чашки. Підфарбувалась. Повісила на балконі Прапор. Хрін вони нас залякають. Кого "накриває" - запрошуємо до нас. Я знайду, чим вас розрадити!". В цьому щоденнику і в цих роздумах - все життя авторки. Погодьтесь, ми всі тоді, сидячи в сховищах, підвалах, ванних і коридорах, прокручували подумки кіно нашого життя, про всяк випадок підводили підсумки, шукали сенси того, що діється, намагались приймати єдині правильні рішення, такі різні для кожного. А потім запасались продуктами, шукали диверсантів, стежили за новинами, панікували, допомагали і підтримували... Тому ці сторінки такі близькі і зрозумілі, бо це як ділитись, захлинаючись, власними враженнями, спогадами тих днів, які перевернули життя.

"Дев'ятий день. 23.00. ...сьогодні я обійняла на вокзалі жінку - красиву і таку ж люто нафарбовану, як я. Не могла випустити її з обіймів. Причепилась і тримала її. Зовсім незнайому жінку. Вона так само хрестила услід потяг. І плакала..."

"Господи, не дай нам ПОТІМ посваритися ані в маршрутці, ані в фейсбуці, ані в черзі, ані на майдані! Збережи нашу нинішню єдність - але у всьому розмаїтті поглядів, калейдоскопі думок, у праві мати свою точку зору. У праві сперечатися і навіть знову протистояти одне одному в своїх уподобаннях, але - з повагою і в єдності.

У спільній маршрутці, на одній, НАШІЙ, землі."

Друга частина книжки - розповіді про Донеччину її дитинства і юності. Про місця, назви яких згодом буде знати кожний - Донецький аеропорт, Завод ізоляційних матеріалів, який потім став концтабором, ДМЗ...

І третя частина - новели різних років про людей. Простих різних людей.

"Саме прості люди завжди (завжди!) обирають долю для непростих. Адже, як свідчить історія від "покарання Христового", вони - завжди у більшості. Вони - найпотужніший електорат диявола, котрий спокушає. Адже простих людей спокусити не складно - хлібом і видовищем. ...прості люди не часто дивляться на три метри далі від носаків своїх чобіт. Інакше вони б перестали бути простими." Але в кожній простій людині є щось і від нас... І краса нашого життя може і є в цьому поєднанні простого і непростого?

Ця книжка легко і швидко читається, хоча розповідає про нелегкі і не швидкі події. Вона - як зимовий вечір з близькою подругою, коли так багато хочеться розказати, і пожалітися, і посміятися, і поплакати... Вечір, коли здається, що взаєморозуміння досягло найвищої точки, і від того на серці тепло, а в очах сльози.