НТБ КНУТД

Вишебаба П. Тільки не пиши мені про війну. 2-ге вид., доп. Київ :
Видавництво Однієї книги, 2023. 120 с.

Поетична збірка Павла Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну» стала справжнім явищем в українській сучасній літературі. Її розкупають в книгарнях з шаленою швидкістю, читають в метро, дарують друзям, вивозять за кордон. З початком повномасштабного вторгнення українська поезія зазвучала могутнім голосом покоління. А «голосом покоління стає, як правило, той, чий внутрішній біль співпадає з надламами самого суспільства», - написав в передмові до збірки письменник Любко Дереш. Такий сплеск інтересу до поезії зумовлений тим, що в складні часи загострюються емоції, люди починають не тільки відчувати, а і думати серцем. Поет ніколи не може стояти осторонь життя, просто споглядаючи його. З найважчого досвіду народжуються найкращі і найглибші вірші. Поет завжди на передовій! Павло пише про те, що болить і торкається кожного: як про мирне життя, рідні місця, кохання і дітей, так і про страх, смерть, Бога, втрату побратимів, вразливість і крихкість душ і людських життів.

***

Як замовкнуть усі автомати

і розчуємо врешті весну,

як же спрагло ми будем кохатись,

щоби змити із себе війну.

***

Незбагненно, чому ти пустив нас в такий галоп.

Нам епоха дісталася з шаблями наголо,

і у цьому стрибку надто рано казати «гоп».

Ця епоха зніматиме пробу із наших вір:

вкоротила рідню, і країну, і скарб, і зір.

Почуваюся часом, як загнаний в полі звір.

Вірші Павла надзвичайно щирі і відверті, глибокі і багатогранні. Про них складно писати, бо краще за самого автора і не скажеш.

Як ти? — не буду тебе питати.

Довгі подробиці — атрибут

мирних часів, нині інший статус.

Просто, будь ласка, будь.

Поет говорить те, що ви думаєте, а ви киваєте і витираєте сльози. І кожен його вірш звучить в голові піснею – піснею люті і неймовірної любові. Читайте вірші. Читайте, слухайте, дивіться відео. Поет живе в своїх віршах, ділиться своєю плоттю і кров’ю, проростає в життя інших людей, впливає і змінює.

Моє покоління
Історія в книгах довга, наживо — минає стрімко,
моє покоління пише сльозами й вогнем сторінку.
До біса маневрів список, дивіться, які ми вперті,
дивіться, як сміємося прямо в обличчя смерті.
Дивіться на наші танці з руйновищ, постів, окопів,
над головами уламки, з-під ніг вилітає попіл,
контемпорарі в підвалах для тих, хто лихої вдачі.
Моє покоління плаче так, щоб ніхто не бачив.
Якщо би всю сіль з копалин жбурнути в страждання світу,
то більшість у наших ранах розквітла би горицвітом.
Із кожним життям навколо недоля і доля спільні.
Прислухайтесь — у полоні ворожому чутно співи.

За мить як піти в атаку, ми молимось про спасіння,
якщо Бог і є, він носить форму мого покоління.
Чи прийме він нас, хто знає. Святих серед нас немає.
Дивіться, як ми лютуєм, як пристрасно ми кохаєм.
Коли чорна тінь повстала від Маріка до Говерли,
ми билися, як востаннє. І вижили. І померли.
Якщо, як і ми, уголос, ти весело й непохитно
читаєш це українською, значить ми бились гідно.