Науково-технічна бібліотека КНУТД продовжує знайомити з інформаційним ресурсом відділу зберігання фондів: Колекції видань з легкої промисловості та суміжних галузей (XVIII-XX ст.).
До вашої уваги видання: Збірник інституту хімічної технології / ред. В. Шапошніков. - К. : Вид-во АН УРСР. Т. 11. - 1940. - 174 с.
Збірник підготований і виданий за редакцією академіка В.Г. Шапошнікова (1870-1952), відомого вченого, одного з фундаторів Української Академії Наук (УАН), який стояв у витоків організації і розбудови вищої освіти в Україні, інститутів легкої промисловості, спадкоємцем яких став Київський національний університет технологій та дизайну.
Видання, наклад якого становить усього 500 примірників, містить статті про дослідження хімічних і фізичних властивостей сировини для текстильного виробництва в Україні. Результати досліджень ілюстровані діаграмами і таблицями, до кожної статті додається її короткий зміст англійською мовою.
Наводимо зміст збірника з короткою анотацією мети досліджень:
Власов Л. Й. Еластичні властивості шерсті в залежності від вологості повітря.
Мета роботи: дослідити здатність шерстяних волокон здовжуватися під впливом розтягаючих зусиль при різній вологості повітря. Вивчення змін пружних здовжень шерстяних волокон, від яких залежить опір шерстяних матеріалів розтягаючим зусиллям у процесі виробництва й в носінні. Результати вивчення і освоєння в роботі нового динамометра.
Власов Л. Й. Методика дослідження пружних властивостей шерсті.
Мета роботи: розробка методики дослідження пружних властивостей шерстяних волокон на новому апараті (див. статтю у цьому збірнику: Власов Л. Й. Еластичні властивості шерсті в залежності від вологості повітря).
Луганов Б.К. Вологість української бавовни перших зборів урожаю 1937 р.
Мета роботи: Вологість бавовни має велике значення як для транспортування, так і для технологічних процесів. Завданням цієї роботи є виявлення вологості в бавовні в природно-кліматичних умовах збирання, зберігання та очищення бавовни в районах вегетації України.
Луганов Б. К. Про зміни властивостей бавовняної пряжі в залежності від хімічних обробок.
Мета роботи: Пряжа в процесі обробок змінює свої властивості щодо різних показників. Зміни, яких зазнає пряжа, впливають на готову продукцію як позитивно, так і негативно, що може позначитись на перебіг технологічного процесу. Метою дослідження є з’ясування змін, яких зазнає пряжа під впливом виварювання та фарбування субстантивними і сірчастими фарбниками.
Вадимович І.І. До питання про обривність пряжі в трикотажному виробництві.
Мета роботи: Вивчення причин обривності пряжі в процесах трикотажного виробництва, дослідити найбільш вживаний на фабриці матеріал (див. примітки у статті), взяти матеріал, який більш чуттєво реагував би на зміни температури і вологості повітря.
Збірник може зацікавити науковців, дослідників, усіх, хто вивчає історію розвитку вітчизняної легкої промисловості. Видання зберігається у читальному залі ВЗФ НТБ КНУТД (приміщення 1-0290).
Клочко Р. Невидима битва. Як дисиденти боролися за незалежність України. Київ : Віхола, 2023. 288 с. (Серія «Життя»).
Часто можна почути у роздумах дорікання, що, мовляв, Україна дуже легко здобула незалежність, і тому до початку повномасштабного вторгнення росії недостатньо її цінувала і недостатньо серйозно до неї ставилась. Але той, хто знає історію, ніколи так не скаже. Наша незалежність – наслідок багаторічної боротьби не одного покоління. Хоча для багатьох, хто не хотів її бачити і не хотів нічого про неї знати, ця боротьба й була малопомітною.
Відкрити нові факти про тих, хто доклав зусиль для здобуття Україною незалежності, допоможе книга Романа Клочка «Невидима битва. Як дисиденти боролися за незалежність України».
Книга дає детальний історичний аналіз боротьби за свободу в Україні і в Радянському Союзі в цілому від середини 50-х років: ОУН, УПА, УНФ (Український народний фронт), підпілля… Все це стало підґрунтям для виникнення в Україні дисидентського руху.
Шлях до незалежності прокладали Левко Лук’яненко та В’ячеслав Чорновіл, брати Богдан і Михайло Горині, генерал Петро Григоренко… Серед дисидентів-шістдесятників були люди самого різного походження: відомі літератори - Василь Стус, Василь Симоненко, художники - Алла Горська, Опанас Заливаха, кіномитці - Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, філологи - Іван Дзюба, Іван Світличний, освітяни - Надія Світлична, прості робітники - Георгій Москаленко, Віктор Кукса… Часто вони мали різну ідеологію, різні уявлення про засоби своєї діяльності і різні світогляди, але єдине прагнення справедливості і свободи, розквіту українізації. Зміни в країні після ХХ з’їзду партії надихали, в повітрі віяло свободою. Осередки шістдесятництва одночасно виникали в різних містах, потім налагоджували між собою зв’язки, допомагали і підтримували один одного (Київський Клуб творчої молоді «Сучасник» і Львівський «Пролісок»).
Але вже з середини 60-х років почались масові гоніння, арешти і ув’язнення. Книга детально розповідає, як люди, які формально перебували на волі, втрачали можливість займатися професією, виховувати своїх дітей, вільно пересуватися. Описуються окремі випадки самоспалення. Дехто не витримував тиску з боку влади, підписував «покаянні» листи, починав співпрацювати з КДБ, але найстійкіші йшли до кінця: вони отримували великі терміни ув’язнення в тюрмах і таборах, заслання, страждали від примусового психіатричного лікування. Особливо вразила історія Михайла Якубівського, який з 15 років за юнацькі пошуки правди утримувався в божевільнях на сильнодіючих медичних препаратах. Жахають також розповіді про жертв каральної психіатрії – Леоніда Плюща, Миколу Плахотнюка, Анатолія Лупиноса, Йосипа Тереля. Найстрашніші сторінки в книзі – про життя на зоні, в таборах, тюрмах, особливо про покарання голодом та повну відсутність медичної допомоги.
Не просто жилося і близьким дисидентів – їхнім батькам, дружинам, дітям. Їх звільняли з роботи, виключали з університетів, створювали «неприємності» в школах, переслідували за «недоносительство» і «втрату політичної пильності».
Багато уваги автор приділяє Українській Гельсінській групі, самвидаву, зв’язкам з закордоном. Шляхи передачі інформації про ув’язнених на Захід – це реальні детективні історії. В цьому процесі, часто ризикуючи своєю свободою і здоров’ям, брали участь цілі групи небайдужих людей.
Шістдесятництво – славні й трагічні сторінки історії України, але за які тепер не соромно. Не про всіх героїв-шістдесятників ми знаємо, не всі сторінки достатньо вивчено та усвідомлено. Завдяки таким книгам ми більше дізнаємося про досі маловідомі події. «Невидима битва» написана простою мовою фактів, в ній цитується багато документів. Читати її цікаво, і, водночас, боляче. Але історію своєї країни треба обов’язково вивчати, щоб вчитися бачити та вирізняти загрози, проводити паралелі подій минулого і сьогодення, посилювати незламний дух, мати основу, підґрунтя, що творять зміни, врешті, знати ворога в обличчя, розуміти, як з ним боротися, а головне – не забувати своїх героїв і пишатися ними!
Думаю, що не помилюсь, якщо скажу що реп-мюзикл «Ти [Романтика]» про письменників доби Розстріляного відродження від музичного проєкту МУР - найпомітніша на даний час літературна подія року. За два тижні, попри специфічну тематику, відео набрало більше трьохсот тисяч переглядів. Не вщухають суперечки в соціальних мережах між критиками і прихильниками проєкту. Прискіпливі глядачі знаходять граматичні помилки і «русизми», а їх опоненти вважають, що в даному випадку це не критично. Хтось в захваті, хтось – навпаки, обурений, але ніхто не залишається байдужим.
Що ж таке цей проєкт, і «з чим його їдять»?
МУР – український гурт, що виник після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Позиціює себе як стіну, яка має відокремити українську культуру від російської. До його складу входять: Олександр Хоменко (тексти, речитатив), Віктор Ткаченко (тексти, музика, саундпродакшн) і Микола Шмундир (речитатив, піар).
Ніхто не розкаже про свій твір краще, ніж його автори.
Олександр Хоменко:
Із чим ще поєднувати літературу, як не із сучасністю? Письменники жили словом, творили швидко, динамічно. Тому й розповідати про них зараз має хіп-хоп, реп, ритмічна музика, яка дає можливість передати максимально багато сенсів і метафор. Ми хотіли передати дух і темп життя тих, про кого ми розповідаємо…
…МУР – це творче об'єднання, яке займається тим, що розповідає про українську літературу у такий спосіб, що поети й прозаїки минулого стають нашими сучасними друзями.
…Наш альбом дає можливість зрозуміти, за що і проти кого ми боремося щодня. Багато в кого … опускаються руки, виникає апатія на фоні нинішніх подій, але коли дізнаємося з нашої історії, що русня робила тут сто років тому, розуміємо, що зараз маємо перемогти імперію зла. Тому, мені здається, альбом "Ти [Романтика]" … надихає, бо дає розуміння того, що сто років тому в Україні була неймовірна інтелігенція, талановиті люди, яких знищила росія.
Інший співзасновник, Микола Шмундир, який 2014 року втік від росії з Донецька, каже:
Мета проєкту МУР – розказати українцям про трагедію репресованих митців і зацікавити молодь національною літературою. Ми самі молоді, тому знаємо, як це зробити.
Ми, глядачі, занурюємось в світ літературного життя України 20-х і 30-х, стаємо сусідами по будинку «Слово» для тих, хто з дитинства для нас були непохитними бронзовими пам’ятниками української літератури – Павла Тичини, Миколи Хвильового, Леся Курбаса, Володимира Сосюри... Старше покоління про деяких взагалі чує вперше, як от про авангардиста Михайля Семенка. Невимовно боляче, коли розумієш, який шар культури взагалі випав на довгий час із свідомості українців. Ми відкриваємо для себе живих людей – складних, вразливих, поламаних системою, перетворених на карикатури. Адже погодьтеся, ще до цього часу, при згадці, наприклад, про Павла Тичину, пересічний українець згадує не його неперевершену ранню лірику, а знущальні шкільні анекдоти.
Проєкт дуже емоційний – і за формою, і за змістом. Саме через емоції, через експресивну музику, через особливе ставлення до героїв, як до живих сучасників, автори знаходять шлях до глядача. Як би ми не ставились до того, що почули і побачили, не сумніваюсь – кожен захоче дізнатися більше і детальніше про ті події. А найголовніше – захоче сам прочитати твори розстріляних і знищених письменників.
Незабаром Всесвітній день поезії. Зробіть собі подарунок – завітайте до бібліотеки і візьміть збірку віршів поетів Розстріляного відродження.
Відкрийте для себе Всесвіт!
Письменниця Тамара Горіха Зерня:
Рок-опера МУР – Ти. Романтика.
Чортові генії. Сучі сини. Дивитися, слухати всім. Показувати своїм підліткам у примусовому порядку, навіть якщо вони відбиваються. Нічого, потім зрозуміють і оцінять.
Українців неможливо перемогти. Їхня незламність не у пунктах незламності, а у тому, що вони зминають матрицю. Простягають руку у часову дірку на сто років туди-сюди, не дивлячись на такі умовності, як смерть. Обсипають кулі на землю, хай навіть своїм тілом. Тіло наросте у наступних поколіннях, дух вічний. Дивитися і слухати.
Роздобудько І. Райські яблучка. Збірка оповідань. Вид.друге, доповнене / І. Роздобудько. - Київ : Нора-Друк, 2023. - 224 с.
Напередодні другої річниці початку великої війни, 23 лютого, в Книгарні Є відбулась зустріч з письменницею пані Ірен Роздобудько і презентація її останньої книжки "Райські яблучка". І це дуже знаково, бо перша частина книги - щоденник перших десяти днів війни, який пані Ірен вела в фейсбуці. Він принципово не редагувався, не змінювався, і ввійшов до книжки у тому вигляді, в якому публікувався в ті страшні дні. Щоденник повністю передає тогочасний настрій, а пізніші роздуми і рефлексії розшифровують його.
"24 лютого 2022 року.
20.00 Страх притягує страх! Помила чашки. Підфарбувалась. Повісила на балконі Прапор. Хрін вони нас залякають. Кого "накриває" - запрошуємо до нас. Я знайду, чим вас розрадити!".
В цьому щоденнику і в цих роздумах - все життя авторки. Погодьтесь, ми всі тоді, сидячи в сховищах, підвалах, ванних і коридорах, прокручували подумки кіно нашого життя, про всяк випадок підводили підсумки, шукали сенси того, що діється, намагались приймати єдині правильні рішення, такі різні для кожного. А потім запасались продуктами, шукали диверсантів, стежили за новинами, панікували, допомагали і підтримували... Тому ці сторінки такі близькі і зрозумілі, бо це як ділитись, захлинаючись, власними враженнями, спогадами тих днів, які перевернули життя.
"Дев'ятий день. 23.00. ...сьогодні я обійняла на вокзалі жінку - красиву і таку ж люто нафарбовану, як я. Не могла випустити її з обіймів. Причепилась і тримала її. Зовсім незнайому жінку. Вона так само хрестила услід потяг. І плакала..."
"Господи, не дай нам ПОТІМ посваритися ані в маршрутці, ані в фейсбуці, ані в черзі, ані на майдані! Збережи нашу нинішню єдність - але у всьому розмаїтті поглядів, калейдоскопі думок, у праві мати свою точку зору. У праві сперечатися і навіть знову протистояти одне одному в своїх уподобаннях, але - з повагою і в єдності.
У спільній маршрутці, на одній, НАШІЙ, землі."
Друга частина книжки - розповіді про Донеччину її дитинства і юності. Про місця, назви яких згодом буде знати кожний - Донецький аеропорт, Завод ізоляційних матеріалів, який потім став концтабором, ДМЗ...
І третя частина - новели різних років про людей. Простих різних людей.
"Саме прості люди завжди (завжди!) обирають долю для непростих. Адже, як свідчить історія від "покарання Христового", вони - завжди у більшості. Вони - найпотужніший електорат диявола, котрий спокушає. Адже простих людей спокусити не складно - хлібом і видовищем.
...прості люди не часто дивляться на три метри далі від носаків своїх чобіт. Інакше вони б перестали бути простими." Але в кожній простій людині є щось і від нас... І краса нашого життя може і є в цьому поєднанні простого і непростого?
Ця книжка легко і швидко читається, хоча розповідає про нелегкі і не швидкі події. Вона - як зимовий вечір з близькою подругою, коли так багато хочеться розказати, і пожалітися, і посміятися, і поплакати... Вечір, коли здається, що взаєморозуміння досягло найвищої точки, і від того на серці тепло, а в очах сльози.
Книга молодої української авторки "За Перекопом є земля" є одним з найкращих сучасних літературних творів про Крим. Вона така багатошарова, торкається таких вразливих і болючих тем не тільки суто кримських, а й загальноукраїнських, загальнолюдських, етичних, що кожен читач знайде в ній щось своє, особливо близьке саме йому.
Робота над написанням книги тривала понад десять років. Анастасія Левкова
опрацювала величезну кількість документів, етнографічного матеріалу,
опитала десятки людей. Книга охоплює проміжок часу від початку 90–х до
наших днів. В центрі твору – життя, кохання, становлення і пошук
самоідентичності однієї кримської дівчинки, дівчини, молодої жінки. Її життя
– наче тло, на якому можна спостерігати різні зрізи і сторони соціальних,
культурних, освітніх проблем Криму. Багато уваги приділено в творі
мовному питанню, розповідається, як важко і складно було відкривати
українські класи, умовляти батьків і дітей вивчати українську і кримсько-
татарську мови. Іноді дуже непросто складались міжетнічні стосунки. Люди
звикли жити в полоні своїх упереджень і стереотипів, особливо старше
покоління. "Доцю, ми – русскіє. Ти дружиш із кримськими татарами. А
прийдуть націоналісти – і скажуть: тут повинні жити лише українці, а іншим
в Криму не місце. Ти такої загрози не бачиш?". Багато розповідається про
діяльність російських громадських і "культурних" організацій, яких було
безліч в Криму, їх пропагандистську діяльність, промивання мізків
кримчанам. Героїня, її подруги, друзі, коханий, такі різні за етнічним
походженням, мають протилежні погляди, відповіді на питання, досвід... В
кожного свої сімейні історії і таємниці, свої скелети в шафах. Молодь
дискутує, сперечається, але всі гаряче люблять свій Крим, своє життя, аж
поки...
... наступає той день, коли всі вони стають перед вибором, як далі жити, де жити, на чий бік стати. Цей день – 26 лютого 2014 року, переломний день в
історії Криму, в історії України. В книзі події цих днів описані майже з
похвилинною точністю, з точок зору різних етнічних і соціальних груп,
різних поколінь.
Оповідь в книзі ведеться від першої особи, але ми майже до останньої
сторінки не знаємо імені героїні. Ми знаємо, що її дід і бабуся з Уралу, а
отже, ймовірно, росіяни, знаємо, що дід в минулому КДБіст, а батько –
сталініст і "совок". А ще вона дуже любить російську літературу, пише вірші
і живе саме в цьому культурному контексті. Маючи схильність до мов, вона
вивчає кримсько-татарську – мову своїх близьких друзів, українську – мову
улюбленої вчительки, знає англійську... І весь час намагається зрозуміти, хто
вона, де її серце. І тільки, коли вона знаходить для себе відповіді на всі
питання, ми дізнаємося її ім'я. Яке? Про це ви дізнаєтесь, коли прочитаєте
книгу "За Перекопом є земля". І ще – чому саме так вона називається.
"Ми, хто виросли на Дідах Морозах, а не Святих Миколаях..., ті, хто слухали
у підліцтві Земфіру і "Сплін" а не "Аква-Віту" і "Скрябіна", і "Океан Ельзи"
відкрили для себе з російського серіалу "Брат",... читали Купріна і Пєлєвіна, а
про Курбаса і Андруховича дізналися вже дорослими, ми не п р и м а ж е м
о с ь. Ми д о л у ч и м о с ь...
І, може, нам будуть снитися сни російською, але під "Ще не вмерла" рука
сама тягнутиметься до серця. Нас не розчулить "Матушка россия", зате
"Червона калина" пройматиме до кісток.
Ми долучимось – ми виберемо українську мову і українську культуру, хай не
як мову й культуру своїх батьків і дідів, бо родинні історії – болісні і
суперечливі, – а як мову своїх дітей. Тож нашим дітям не доведеться
відкинути звичне з колиски, шукати нових себе, видлубувати культуру своїх
справжніх предків або й не предків, а просто сусідів, і наші діти вже не
каратимуться відчуттям: я – примазався, я – примазалась".
